Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Вселення дитини у квартиру батька

Вселяючи дитину у квартиру до батька, суди фактично визначили її місце проживання, не з’ясувавши, чи не суперечитиме таке рішення інтересам малолітнього. Такий висновок зробив ВСУ в постанові №344/17748/15-ц


Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
29 листопада 2017 року                               м.Київ                                №344/17748/15-ц
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — ГУМЕНЮКА В.І., 
суддів: ОХРІМЧУК Л.І.,РОМАНЮКА Я.М., СІМОНЕНКО В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 5, в інтересах якого діє законний
представник Особа 6, до Особи 7 про вселення, зобов’язання не чинити перешкод у користуванні квартирою та надання дубліката ключів від вхідних дверей, за заявою Особи 7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.08.2017, ухвали Апеляційного суду Львівської області від 21.03.2017 та рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016,


ВСТАНОВИЛА:
У грудні 2015 року законний представник малолітнього Особи 5 — Особа 6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що Особа 5 є сином відповідача, з Інформація 2 року зареєстрований у належній Особі 7 квартирі за Адресою 1, в якій проживав від дня свого народження до червня 2015 року. Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.01.2015 відповідачу відмовлено у виселенні Особи 5 з указаної квартири.
Законний представник малолітнього Особи 5 — Особа 6, посилаючись на те, що дізналась, що відповідач під час літніх канікул малолітнього сина змінив замки на вхідних дверях, у зв’язку із чим чинить йому перешкоди в користуванні спірною квартирою,
просила: вселити Особу 5 у квартиру за Адресою 2; зобов’язати відповідача не чинити Особі 5 перешкод у користуванні цією квартирою та надати дублікат ключів від вхідних дверей.
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням від 27.09.2016, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 21.03.2017, позов Особи 5, в інтересах якого діє законний представник Особа 6, задовольнив: вселив малолітнього Особу 5 в квартиру за Адресою 2; зобов’язав Особу 7 не чинити перешкод Особі 5 у користуванні цією квартирою, а також надати законному представнику Особи 5 — Особі 6 дублікат ключів від вхідних дверей зазначеної квартири; вирішив питання про розподіл судових витрат.
ВСС ухвалою від 16.08.2017 касаційну скаргу Особи 7 відхилив, рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21.03.2017 залишив без змін.
26.10.2017 Особа 7 звернувся до ВСУ із заявою про перегляд ухвалених у справі рішень з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових
рішень у подібних правовідносинах, а також з підстави невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. Зокрема, заявник послався на положення стст.29, 316, 319, 321, 405 Цивільного кодексу, ст.156 Житлового кодексу Української РСР, ст.161 Сімейного кодексу, ст.47 Конституції та ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підтвердження своїх вимог Особа 7 надав рішення й ухвали ВСС від 17.04, 16.10.2013, 29.01, 23.07.2014, 12.05.2015, 11.07.2016, а також постанову ВСУ від 16.11.2016.
У зв’язку з викладеним Особа 7 просить скасувати ухвалу ВСС від 16.08.2017, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21.03.2017 й рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 Цивільного процесуального кодексу ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
Відповідно до пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав:
— неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;
— невідповідності рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом ст.3604 ЦПК, ВСУ задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених ч.1 ст.355 цього кодексу.
Суди установили, що Особа 5, Інформація 1, є сином Особи 6 та Особи 7.
Відповідачу Особі 7 на праві власності належить квартира за Адресою 1, а також квартира за Адресою 3
.
Малолітній Особа 5 зареєстрований у квартирі за Адресою 1 з 9.04.2010, а з 2.06 до 31.10.2015 був зареєстрований у квартирі за Адресою 3.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 14.05.2015 Особу 6 виселено з квартири за Адресою 2 у зв’язку із закінченням строку договору найму. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26.01.2015 в частині відмови у виселенні малолітнього Особи 5 із цієї квартири залишено без змін.
Також установлено, що після виселення Особи 6 із квартири за Адресою 1 22.05.2015 вона зареєструвалась як наймач у квартирі за Адресою 3.
На підставі заяви відповідача Івано-Франківським міським відділом управління Державної міграційної служби України в Івано-Франківській області було прийнято рішення про зняття малолітнього Особи 5 з реєстрації у квартирі за Адресою 1 та про його реєстрацію з 2.06.2015 у квартирі за Адресою 3.
Рішенням Івано-Франківського міського відділу управління Державної міграційної служби в Івано-Франківській області від 31.10.2015 скасовано реєстрацію місця проживання малолітнього Особи 5 у
квартирі за Адресою 3. Задовольняючи позовні вимоги Особи 5, в інтересах якого діє законний представник Особа 6, суд першої інстанції виходив з того, що малолітній зареєстрований у спірній квартирі як член сім’ї власника квартири, тому має право на користування цією квартирою нарівні з її власником, оскільки іншої угоди про порядок користування цим житлом укладено не було.
У постанові від 16.11.2016 ВСУ зазначив, що правом користування житлом, яке перебуває у власності особи, мають члени сім’ї власника (подружжя, їхні діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
У справі, за результатами розгляду якої прийнято надану заявником для порівняння постанову, та у справі, рішення в якій просить переглянути заявник, встановлено різні фактичні обставини.
Підстави для висновку про те, що ухвала ВСС від 16.08.2017 не відповідає викладеному у вказаній постанові ВСУ висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, відсутні.
Наданою для порівняння ухвалою від 12.05.2015 суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які керувались положеннями стст.9, 64, 156 ЖК УРСР, ст.405 ЦК, ст.176 СК, ст.18 закону «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402-III та дійшли висновку про вселення позивачки з малолітньою дитиною (інвалідом дитинства) до спірного нерухомого майна, оскільки вона не проживала у спірному будинку певний час у зв’язку з потребою в лікуванні хворої дитини в різних медичних установах.
Порівняння цієї ухвали із судовими рішеннями, про перегляд яких подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ неоднаково застосував норми матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Разом з тим у наданих для порівняння ухвалах від 17.04.2013, 29.01, 23.07.2014, 11.07.2016 суд касаційної інстанції зазначив, що під час вирішення спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини,
що мають істотне значення.
У рішенні від 16.10.2013 суд касаційної інстанції зазначив, що, виходячи з аналізу стст.1, 6, 9, 61 ЖК УРСР, ст.29 ЦК, місцем постійного проживання особи є житлове приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК УРСР права користування ним і на яке за особою зберігається таке право й у разі тимчасової відсутності. За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за особою, яка проживає у власника приміщення як член його сім’ї, не може бути визнано право користування цим приміщенням, якщо така особа зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні у будинку державного чи громадського фонду.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВСУ виходить з такого.
Пунктами 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини від
20.11.89 установлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (п.1 ст.18 цієї конвенції).
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і
відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини (принцип 2 цієї декларації).
Частиною 1 ст.383 ЦК та ст.150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Частиною 1 ст.156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім’ї власника житлового будинку, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим
приміщенням.
Аналогічну норму містить також ст.405 ЦК.
Частиною 1 ст.18 закону «Про охорону дитинства» передбачено, що держава забезпечує право дитини на проживання в таких санітарно-гігієнічних та побутових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку.
Згідно із ч.4 ст.29 ЦК місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст.160 СК місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.
За чч.1, 2 ст.161 цього кодексу, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення
батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.
За змістом ст.11 закону «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків.
Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом стст.150, 155 СК, здійснюючи свої права та виконуючи обов’язки, батьки повинні передусім дбати про інтереси дитини, всупереч яким не можуть здійснюватися батьківські права.
З огляду на аналіз зазначених норм та практику Європейського суду з прав людини Судова палата у цивільних справах ВСУ дійшла висновку, що в рішеннях стосовно дітей їхні найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому найкращі інтереси дитини можуть залежно від їх характеру та серйозності перевищувати інтереси батьків.
Установивши, що матір та батько малолітнього Особи 5 проживають окремо в різних квартирах, суди, вселяючи малолітню дитину у квартиру до батька, фактично визначили місце проживання дитини разом з батьком.
При цьому суди не з’ясували, чи не буде суперечити таке рішення інтересам малолітнього Особи 5 та чи не спричинить йому шкоди з огляду на його вік та стан здоров’я, а також на те, що він весь час проживає з матір’ю та перебуває на її утриманні, що встановлено рішенням суду про стягнення аліментів.
Крім того, суди не взяли до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків та не встановили, чи забезпечує таке рішення, яке фактично визначає місце проживання дитини, її розвиток в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості.
З огляду на обставини справи судам необхідно вирішити цей спір з дотриманням норм міжнародного та національного права; всебічно й повно дослідити обставини справи, взявши до уваги фактичний, емоційний, психологічний, матеріальний, віковий та медичний чинники, пропорційно й обґрунтовано оцінити інтереси
дитини і з урахуванням цього ухвалити рішення, забезпечивши найкращі інтереси дитини.
Отже, у справі, яка переглядається ВСУ, суди неоднаково застосували норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, а це відповідно до ст.3604 ЦПК є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.
Водночас відповідно до ст.353 ЦПК ВСУ переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом. Згідно із ч.1 ст.3602 ЦПК справи розглядаються ВСУ за правилами, встановленими глгл.2 і 3 розд.V цього кодексу, а тому ВСУ не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Відсутність процесуальної можливості з’ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ВСУ ухвалити нове судове рішення, а тому справу слід передати на розгляд до суду

 

 першої інстанції згідно з пп.«а» п.1 ч.2 ст.3604 ЦПК.
Керуючись стст.355, 3603, 3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВСУ

ПОСТАНОВИЛА:
Заяву Особи 7 задовольнити частково.
Ухвалу ВСС від 16.08.2017, ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 21.03.2017 та рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27.09.2016 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.

Джерело: legalans.com

 

Блог Юрист Луцьк

Юрист Луцьк, Адвокат Луцьк Матвіюк Наталія Росиславівна

Юрист Луцьк, Адвокат Луцьк, Юридичні послуги у Луцьку на Волині та Західній Україні, Реєстрація та припинення юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Луцьк, внесення змін в установчі документи, договірна та кадрова робота, юридичне обслуговування підприємств та підприємців, позовна робота. (099) 634-86-83; (096) 855-08-88; yurist-1@ukr.net
  • Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо зменшення бар’єрів для залучення іноземних інвестицій (щодо скасування реєстрації...

  • Плату за оренду земельних паїв запропоновано встановити у розмірі не менш ніж 10% вартості чорноземів. Сьогодні мінімальна ставка — 3%.У...

  • В Україні з'явиться Державна аудиторська службаКабмін вирішив створити Державну аудиторську службу України, реорганізувавши Державну фінансову інспекцію шляхом перетворення. Служба утворюється...

Портал новин

Блог Адвокат Луцьк

Адвокат Луцьк, Юрист Луцьк, Юридичні послуги у Луцьку

Реєстрація та припинення юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Луцьк, внесення змін в установчі документи, договірна та кадрова робота абонентське обслуговування підприємств та підприємців, позовна робота, сімейні, трудові, спори, інші юридичні послуги. (099) 634-86-83; (096) 855-08-88; yurist-1@ukr.net
Ви знаходитесь: Home Новини Вселення дитини у квартиру батька

Rambler's Top100 HotLog  МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов

bigmir)net TOP 100 Анализ веб сайтов